?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Репорт про блукання Чорногорою в хмарах групою у складі: Аннеттт (anne_3t ), Аліна, Артем (loki2006), Роман, ну і я…

Маршрут: с.Шибене – оз.Марічейка – г.Піп Іван Чорногірський (ПІЧ) – г.Дземброня – г.Бребенескул – г.Гутин-Томнатик – г.Ребра – оз.Несамовите – с/б «Заросляк»


Дівчата дуже хотіли потрапити на Піп, я на оз.Марічейка, Артему, я так зрозумів, було все одно де йти, аби десь іти, для Романа взагалі на Чорногорі було все нове… То ж запланували зробити майже весь хребет (якщо не рахувати невисокі вершини південніше ПІЧ) з Шибеного до Петроса зі спуском у Кваси.
День перший.
Виїзд з Франека о 8.45.
Прикордонна застава в ШибеномуДобирання до Верховини подекуди вселяло надію на добру погоду. Періодично з’являлося сонечко, і ми шуткували, що ця дірка у суцільних хмарах так і ходитиме над нами. У Верховині близько 12-ї. На автобус на Шибене, який буцімто має бути об 11-й (в розкладі такого не виявилося), звичайно ж запізнилися.
Хлопці нас чекають вже біля двох годин, вивчивши всі «злачні місця» в центрі селища, що колись носило поетичну назву Жаб’є.
Робити до 14-ї (законного, того що в розкладі, автобуса на Шибене) все одно нічого, і я зраджую своїм принципам (до походу ні грама спиртного),
аби випити свіжого микулинецького пива у найближчій кнайпі, на вивісці якої красувалася емблема такого жаданого у поїздках Західною Україною напою.
Насправді ж пили банальний теплий пляшковий хайк з туборгом, зайдаючи такими ж банальними горішками… Вони вже, бачите, давно не возять микулинецьке…
Прогулюємося базаром, щоб зкупити необхідний провіант. Виникає дурна ідея заперти на Піп кавуна. Отого, що побільше. Забігаючи вперед, тепер я навіть знаю, хто його наступного разу понесе… Кавуна не берем.
Місця там можна сказати дикі… Не в тому плані, що мало людей… Біля самої автостанції в центрі Верховини скупчення народу таке, що спадає на думку – туди з’їхався весь район.
Б'ючий бик :)))
Дикі – в іншому сенсі. Згадався анекдот: «гуцул – той же українець, тіко дикий»… Принаймні на такі думки навело стояння в черзі за квитками. Черга з 3 (трьох!) осіб рухалася з півгодини. Все тому, що гуцули – народ вільний, тому без ніякого озирання на людей, що там створили незрозумілий ланцюжок, пруть прямо до віконця аби взяти квиточок до Замагори чи Устеріки.
МарічейкаНарешті, добряче попрацювавши ліктями, до віконця просунувся і я, квитків так і не взяв, бо вона (касирша) скоро змінюється, а квитки на Шибене продаватиме інша… Довелося так стояти знову. Та то були квіточки.
Свій гордий характер гуцули проявили при штурмі самого автобуса. Тільки на горизонті з’явилася ця червона помісь КАВЗа, ГАЗ-66 і комбайну «Нива» з завітним написом «Шибене», як вся юрба, що до цього дрімала на автостанції, радісно атакувала єдиний вхід до автобуса.
Проте водій їх відчиняти не поспішав.
Юрбі, в якій постійно хтось переміщувався, як футболісти перед воротами до пробиття штрафного, довелося мокнути під дощем хвилин з десять. Потім, як відомо, кожен намагався влізти першим…
Дівчата з сумом згадували Київ з його акуратненькими чергами на маршрутку. Нічого, я ж згадав зупинку біля метро «Петрівка» в напрямку Троєщини ще десять років тому. В тролейбус тоді можна було сісти тільки у тому випадку, коли саме перед тобою відчиняться двері… А ще раніше туристи, що потрапляли з колишнього Совка в західні країни, з захватом розповідали про чемні черги на громадський транспорт хоча б у тій же Польщі. Європа… Нічого. Може колись вона прийде і у цей майже географічний центр Європи.
Ну ось, нарешті запхалися. Навіть Ромко з гітарою… Водій ще дотрамбовує дверцятами тих нещасних, що не втовпилися першими і тому висять на сходинках. Дивно, але таки втрамбував. Мені пощастило більше від всіх наших. Я завчасно обрав найзручніше місце для дислокації, просунувши голову в люк на даху… І не жарко, і небо видно, і стою майже рівно. Принагідно влаштовуюся швейцаром на цьому люкові. Завжди знаходяться ті, які бояться пневмонії від протягів, і ті, що зара помруть від спеки, тож роботи у мене вистачало.
Погляд з Білого Слона
Так весело доїздимо до Красника. Далі – ще веселіше. Звичайно ж у Краснику виходять ті, що запхалися якнайдалі. Чіпляючись через наші наплічники, вони поперли до виходу (єдиного, нагадаю).
Фраза дня – «Туристи мають ходити пішки». Добре, що хоч здогадалися передавати весь свій базарний крам через вікно. Пропоную подавати і людей, особливо от цю молодичку… Відмовляється, певно таки боїться застрягнути своїми розкішними стегнами…
Зате з Зеленого до Шибеного вже їхали з комфортом. Аж ось і кінцева – прикордонник вже на нас чекає, причому саме на нас, інших лишає без уваги. Певно місцевих тут всіх знають в обличчя. Віддаємо паспорти… Блін, у дівчат тільки студентські. Але і вони проходять…
Білий Слон... в туманіТреба буде наступного разу спробувати пройти по читацькому з бібліотеки. Прикордонник розпитує про маршрут. Жодних претензій у нього не виникає. Забираємо документи і валимо в напрямку Марічейки.
На дорозі теж людно (як для таких досить глухих місць), народ повертається з полювання за афинами. За останніми хатами села – крутий підйом в суцільній багнюці. Ромко виривається вперед (ше не бачив, щоб так по горах бігали), так і чекає нас на полонині під табличкою «Увага! На полонині б’ючий бик»…
Вище в лісі зустрічаємо пару зі Львова. Вони вже гуляють хребтом з тиждень.
На запитання, як там з погодою, відповідають – так собі – вранці дощ, вдень сонце, увечері хмарки, і навпаки… Ех, нам би таку погоду…
Під вечір таки дійшли цією багнюкою до озера… Марічейка зустріла нас дощем. Спала на думку аналогія з дівочими сльозами тієї Марічки, яка за легендою тут оплакувала смерть свого коханого…
Розкладаємо ватру, готуємо хавчик, Ромко грає на гітарі… Шкода, що дощ посилюється і розганяє нас по наметах. Засинаємо з надією на добру погоду на завтра…
Дощ не вщухав всю ніч…
День другий
Шоста ранку.
Верхи гори Шурин кутаються в хмарах. Валить дощ. Виникає дурна ідея бігом збиратися і валити на ПІЧ. А раптом – то вище хмар і там зара СОНЦЕ?!!! На диво, мене підтримують…
Краще би ми відпочивали на Марічейці ще день. Та хіба всидиш…
Ненавиджу такі підйоми. Навколо – туман, видно лише шматочок стежки і каменюки які раптово визирають з молочної пелени.
Артем з Романом вириваються вперед… Я прикриваю тили. Вітер з франківського боку лупить дощем мені в капюшон, серйозно переживаю за слух. Боюся, що такого барабанного бою моє праве вухо не витримає (на концерті «Арії» під самими динаміками децибел, здається, було менше).
Аня знаходить на стежці дуже знайому пляшку з водою. Беру її собі… Йду і матюкаюся, мрію, як наверну когось з хлопців цією пляшкою.
Слупик за нумером 16
Від такого підйому вже нудить… Бачимо купу каміння, акуратненько складеного в довгий мур… Нічого собі – витвір природи. Тьху, це ж огорожа обсерваторії. А де ж його величність «Білий слон»? В тумані ніц не видно. Бачимо величну будівлю лише ледве не впершись в неї носом. Білий Слон, Білий Слон… Зара він більше асоціюється з «їжаком в тумані»… Ага, от і маєш «поки ми тут мокнемо, на Попі СОНЦЕ!!!»

Альпійські дзвоникиПоцілити знайденою пляшкою в Романа (таки то його вода) вже не спадає на думку. Все ж класно тут… Стаю раптом добрим. Відпочиваємо в котельній, лазимо по старій закинутій будівлі. Гарна будівля. Велична будівля… І досить міцні мури. Може ще б і вийшло щось зробити з неї корисне, поки час і природа не розвалять її остаточно…
Дощ вщух. Туман, як і був. Валимо вниз по хребту…
Двоє поляків, які чомусь спілкуються англійською, питають дорогу на «Смотрєц». Відсилаємо в туман… Тобто на Смотрич.
Колективна фотка на вершині Дземброні, єдиної вершини, яку вирішено підкорити окрім двотисячників.
«З вершини відкриваються чудові краєвиди» - текст з якогось путівника. Тьху… Чудові краєвиди туману.



Хлопці ще забігають на Менчул. Роман «компенсує» ту несправедливість, що цій гірці не вистачило всього двох метрів до двох тисяч, підцибуючи на вершині. Мені здається, що Менчулу то байдуже…
Під Бребенескулом сильний вітер раптом вихоплює для зору шматки схилів і лісу внизу. Але радість та секундна… Через мить все знову вкривається туманом.
Ось і прикордонний слупик старого польсько-чехословацького кордону за номером 25. Вершина другої по висоті гори України – Бребенескул. Але тут орієнтуватися по слупиках вже зайве. Тут вже понаставили купу модніх табличок та покажчиків, ну прям як у парку відпочинку.
На Бребенескулі нас знову застає дощ…
Дорогою зустрічаємо групу дітей з Кіровограда під керівництвом двох дорослих. Діти змоклі і трохи перелякані. Дорослі мають намір довести групу до Марічейки, радимо повертати до Г.Томнатика і падати на оз.Бребенескул. Вони все ж ідуть хребтом…
Звертаємо з хребта в напрямку ще одного двотисячника – Гутина-Томнатика. Тут дощ переходить в зливу. Фоткатися в лом. Затримуємося не надовго, повертаємося на найнижчий з двотисячників – г.Ребра. Її вершину з покажчиком проскакуємо на одному диханні, вітер і злива все посилюються.


Весло на Бребенескулі
Скельні зуби, що окільцьовують урочище Гаджина, в тумані виглядають як мури казкової фортеці… Згадується «Володар перстнів». Теж мені асоціації… Але ж може нам не так вже й не пощастило з цією погодою.
Під суцільною зливою і вітром, який вже стає ураганним валимо далі. Хлопці знову вирвалися вперед, подумки їх лаю і думаю, як би нам не розгубитися у цій погодці. Наступний покажчик ясно вказує напрям на г.Туркул, де нам, власне і треба. Не задумуючись валимо за вказаним напрямом… Жереп… Звідки він тут?.. Коли тут встигло так зарости… Думаю і біжу далі… Забігли так майже під саму г.Шпиці. Зупиняю дівчат. Якщо нічого іншого не допомагає, скористайтеся нарешті компасом… Так і є, повернули на Шпиці… Подумки себе лаю, згадую, як фотографував ті скелі-останці в над Гаджиною. Ясно, що повернув на Шпиці.
Південні Альпи? Ні - ГаджинаЗахопилися. Втратили купу часу. По добрій погоді – то нічого, а от зараз, коли думаєш тільки про стоянку…
Хлопці, певно, вже на Несамовитому… Добре їм… Втім не дуже. Намети-то в нас…
У проясненнях помічаємо дві фігури, що спускаються зі Шпиць. Одна – з характерними контурами гітари за плечима. Свої!!! Треба ж. І вони блуканули. І думали, що ми на Несамовитому вже розклали намети… Артем розмахує руками і стверджує, що там (показуючи в напрямку Гомула) – с.Луги і взагалі Закарпаття…
І нам – туди (в напрямку Бребенескула)…
Під ураганним вітром думається не дуже…
Але я все таки дістаю компас, майже вже дорвану вітром мапу… Які там нафіг Луги. Певно добре хлопці попхалися жерепом, що геть загубили орієнтацію :). Назад на хребет і Несамовите веду команду я. Здіймається справжній ураган. Зібгав накидку в кулак, хай все промокне, але, принаймні вона не слугуватиме парусом. Вітер такий, що реально здуває.
Бачимо знову той клятий покажчик. Якась добра душа таки нашкрябала над написом «Туркул» «Шпиці». Але, якщо покласти руку на серце, не було би того покажчика, здається мені, поперли ми би все одно на Шпиці… Як, власне і ще дві групи, які потім, як виявилося йшли перед нами і так блуканули.
Просинається телефон. Хтось настійливо намагається до мене добитися, я пару раз намагаюся відповісти, під завивання ураганного вітру ніц не чути. А шкода, певно то був якийсь з моїх студентів. Призначив би захист практики на Несамовитому, аби знали як відривати викладача від відпустки.
Ось нарешті і Несамовите. Людей не дуже багато як для серпня. Та й на хребті зустрічали всього пару груп. От вам головні переваги ходіння по Чорногорі в негоду. Погожого ж дня не проштовхнешся…
Гаджина. Мить прояснення
Розкладаємося, переодягаємося… Ще тільки по сьомій. Хочу збігати без наплічника на Туркул. На середині підйому кидаю цей намір, по верхах ураган не вщухає, бігом назад.
В наметі прикладаємося до коньяку. Мокре все, що могло змокнути, і все що не могло змокнути в принципі. Дивом у мене лишається сухим лише спальник і пара шекарпеток. Все інше, хоч викручуй. У сухому спальнику зігріваюся лише після півночі, принагідно висушуючи геть мокрий фотік і телефон). Слухаємо плеєр. Під Енніо Морріконе наче і вітер не такий потужний…
Несамовите... Його ще видноТільки і чути Романове «Рама-а-антіка». Це він про погоду…
Вітер не вщухав всю ніч…

День третій
Як завжди, встаю в шостій… Вітер тільки посилився, намет гойдає як проклятий. Зате – без дощу. Визираю з намету в надії побачити сонце… Ой… Видно лише найближчу гілку жерепу, яку ураган притискує до землі.
І туман, який з шаленою швидкістю летить повз тебе. Вірніше – то не туман. То хмари. І ми в самому їх центрі…
Намету дівчат не видно, перебігаю до них. Ні на місці. Їх «ханах», як і мій «пінгвін» негоду таки витримали. Не в приклад іншим. У двох наметах львів’ян, що йшли категорійку, зламало стойки. Вони змушені були сходити з маршруту. Чекаємо годину. Вітер лише посилюється. Вирішуємо падати вниз до «Заросляка» під гучні протести Роми. Він все ще сподівається дістатися Говерли. Але ж і його «рама-а-антіка» звучить вже не так переконливо. Якось умудряємося спакувати намети. Відшуковуємо в тумані якусь стежку. Йдемо геть від озера. Стежка виводить до крутого спуску і щезає. Ясно, що збилися з дороги, але скорше падаємо вниз від вітру руслом потічка. Поміж великих брил йти важко, але тут вже не такі туман і вітер.
А над нами продовжує вирувати стихія, шкода що фотоапарат не може передати тієї динаміки. Хребет основною своєю частиною тримає атмосферний фронт, що намагається увірватися з Закарпаття, хмари клубочаться над вершинами, подекуди перевалюють їх. Але їм не сила подолати цю гігантську кам’яну перешкоду. І лише через пониження хребта, якраз над Несамовитим, хмари з ураганною швидкістю затягуються на франківський бік, пролітають ще кількасот метрів… і розчиняються у чистому повітрі. Кізли. Під хмарами
Тепер ясно, чому це озеро називають саме так. І, думаю, нам все ж таки дуже пощастило з погодою. Адже – одна справа слухати всі ці сухі теоретичні розповіді про те, як Карпати затримують атмосферні фронти, чому така відмінна погода на Закарпатті від Прикарпаття, інша – побачити на власні очі, як могутній хребет тримає, рве на шматки і розсіює в повітрі негоду.
Нижній траверс на НесамовитеДзвоню в Ужгород. Так і є, у них два тижні поспіль – дощі. У нас тут внизу – сонце.
Далі був матрасний «Заросляк», доїзд з однією з екскурсійних груп до Ворохти. Традиційне пиво. Проводи хлопців в Коломию. Матрасна ніч у Ворохті, щоб просушитися і знову йти в гори. Але то вже інша історія.
Зорі сяяли всю ніч…

Фотогалерею з походу можна подивитися тут

Comments

( 17 comments — Leave a comment )
(Deleted comment)
(Deleted comment)
haidamac
Aug. 31st, 2006 09:58 am (UTC)
Прошу :)
haidamac
Aug. 31st, 2006 09:57 am (UTC)
Детальніше про Білий Слон, історію будівництва обсерваторії та її недовгу роботу можна прочитати в цікавій статті керівника загону верховинських рятувальників Василя Кобилюка в 5-му номері журналу "Карпати: туризм, відпочинок
anne_3t
Aug. 31st, 2006 06:34 am (UTC)
Молодець! І як ти не обламався стільки писати?!
А я тобі щойно обіцяну мапу надрукувала ;)
haidamac
Aug. 31st, 2006 10:01 am (UTC)
Я, не обламався???... Ех, якби мені було не в лом писати, скіко всього ще можна понаписувати. А черга на репорти все росте і росте... Нічо, прийдуть довгі зимні ночі...
Стосовно мап - УРААААААА!!!!!!!! Дякую!!!! З мене веееелииииикееее пиво :)
actrisavesna
Aug. 31st, 2006 09:52 am (UTC)
классные у вас отчеты :) такие динамичные и передающие атмосферу...

а вот скажите честно, вы получаете удовольствие от хождения по такой непогоде ? не в данном конкретном случае, когда стали свидетелями интересного природного феномена, а в принципе?

как по мне, так хуже всего то, что не видно красоты вокруг :/ а для меня это, наверное, самое главное в походе... а с холодом и дождем можно смириться :)
haidamac
Aug. 31st, 2006 10:04 am (UTC)
Дякую :)
В горах, як у житті. Не можна увесь час розраховувати лише на отримання задоволення...
Я сприймаю їх такими, які вони є. І не переймаюся погодними катаклізмами. Принаймні, буде нагода йти туди ще - за чудовими краєвидами :)
quota
Aug. 31st, 2006 10:05 am (UTC)
А як же дух авантюрізма ? :))

Ото виходиш на Говерлу, а там на тобі, ти над хмарами, нічого крім них очевидно й не видно, але який то кайф!!!
haidamac
Aug. 31st, 2006 12:49 pm (UTC)
Добре як над хмарами, частіше - просто в хмарах.
"Рама-а-антіка" :)))))
loki2006
Aug. 31st, 2006 11:21 am (UTC)
Молодець! Дякую за чудовий репорт. І привіт від Романа:))
haidamac
Aug. 31st, 2006 12:51 pm (UTC)
І йому передавай!
Тепер ми всі з "привєтом" :))))))
asker
Sep. 1st, 2006 12:29 pm (UTC)
Еххх красотааа.... :)
Я там минулого року йшов. Правда в зворотньому напрямку - від Петроса до Смотрича. І при набагато кращій погоді.
loki2006
Sep. 5th, 2006 04:42 pm (UTC)
Дівчата перслали мені твій диск з фотками з походу - панорами просто супер!!! З мене ВЕЛИКЄ пиво!!!
haidamac
Sep. 5th, 2006 04:49 pm (UTC)
Добре :)
З панорамками, правда, можна було би і краще, але влом було шукати плагін, що прибирає дисторсію
extreme_lviv_ua
Aug. 30th, 2007 03:48 pm (UTC)
а ми тільки звідтам привалили :-P ...
наші фото тут http://extreme.lviv.ua/gallery/thumbnails.php?album=83
прикольний отчетік вийшов ;-)
vitalyt
Jun. 3rd, 2009 02:01 pm (UTC)
Подскажите, на несамовитому есть дрова? говорят, там только жереб....
zelena_zaraza
Feb. 16th, 2011 06:14 pm (UTC)
не пощастило вам з погодою. Згадалося, що ми літом 2009 року мали аналогійний маршрут, щоправда погода була ідеальною, лиш раз пішов маленький дощик. Їхали з Франківська до Верховини, потім у Верховині залізли першими у автобус і розплачувалися з водієм, котрий все набирав і набирав туристів по дорозі, таким чином в автобусі були два поверхи людей, ну а далі Шибене, ночівля біля озера Марічейка, Піп Іван, високі гори назви котрих я плутаю, ночівля біля озер Бербенескул та Несамовите, Говерла і Заросляк.

А ви ближче до весни не плануєте нові мандрівки в Карпати ?
haidamac
Feb. 16th, 2011 06:54 pm (UTC)
ну чому ж не пощастило :) Не все ж під сонечком ходити :) Зараз класно згадувати. Та й до того ж це треба бачити, як атмосферний фронт проривається через пониження хребта в районі Несамовитого. Фото того не передадуть. Незабутнє видовище

На рахунок гір, поки що абсолютно не в курсі. Важко планувати щось, бо не в курсі коли матиму відпустку і т.п.
Але в будь якому разі давай тримати зв'язок, як щось плануватиму, повідомлю
( 17 comments — Leave a comment )

Звіти про подорожі

Україною


Карпати

Подорож в країну озер та едельвейсів
П’ять чорногірських їжаків в тумані
Фотомандрівка. Горгани
День Перемоги, німці і "Долина крокусів"
Світанок, Климова, негода нас наздоганяє
Марш-кидок


Крим
Марення Священними Горами
Про Шайтана та земний рай
Ілляс-Кая
Фотомандрівка. Херсонес Таврійський
Бахчисарай. вул.Наукова
Квітнева прогулянка Ай-Петрінською яйлою
Eski Qirim. Солхат

Буковина
Fontina Alba - Липованський Єрусалим
Виженка. Подорож до Буковинської Гуцульщини
Лужани. Найдавіший храм Буковини

Волинь
Олика. Вотчина Радзивіллів
Клевань. Все що лишилося від маєтку Чарторийських

Дніпропетровщина
Дніпро

Закарпаття
Вишково
Дерев'яні церкви Марамуреша. Колодне
Сокирниця
Крайниково
Данилово
Олександрівка
Стеблівка
Ужгород.Турул
Забутий Ян
Цікавинки Ужгорода. Міні-пам'ятники

Київщина
Якби-то ти, Богдане п'яний...
Переяславський скансен
Висока вода
Тулинці
Руде Село
Пархомівка. Покровська церква

Кіровоградщина
Лісавєтград. 1.Топоніміка
Лісавєтград. 2.Будинок Барського

Львів
"Палац гіпсових королів"
Конвікт
Національний музей
Палац на Пекарській
Костел Св.Мартина
"Замок" на Генерала Чупринки
ще один палац на Пекарській
“Фабрика повидла” на Жовківській рогатці
Параскеви П'ятниці
"Совіцький" дворик
Бенедиктинки
Фабрика Бачевського
Kasyno Narodowe
Монастир Св.Онуфрія
Кам'яниця Шульців
Куркове братство
"Під совами"
Капуцини з Личакова
Святий Антоній
"Майоліка Хауз"
Капуцини з Замарстинова
Святий Георгій
Будинок Ландау
церква на Знесінні
вулицею Вишенського
про віллу Розвадовського
вулицею Котляревського
вілла на Лемика
Цитадель
Вілла "Палатин"
вулицею Курбаса
вулицею Парковою
Сотка на Коновальця
Францисканки Найсвятішого Сакраменту
Палац Туркулів-Комелло
Сакраментки

Львівщина
Прогулянка тисячолітнім містом за пару кроків від Євросоюзу
Каплан Вінцент
Фотомандрівка. Сокаль
Белз. Замочок
Белз. Монастир оо.Домініканів
Белз. Монастир сестер домініканок
Белз. Дерев'яна церква св.Параскеви П'ятниці
Белз. Скульптура Белза
Белз. Юдейський слід
Белз. Заключна частина
Ув'язнений монастир
Тартаків. Занепад і відродження
Тадані
Кам'янщиною
Дрогобич (історично-господарська)
Дрогобич. Святий Юр
Дрогобич (дерев'яно-зодчеська)
Дрогобич (костельно-монастирська)
Розваж
Стара Сіль. Костел Архістратига Михаїла
Стара Сіль. Willa Anna
Соколівка
Розлуч
Нижанковичі. Місто на кордоні
Кохавина - провінційна тиша Галицького Лурду
Хирів.Конвікт
Мінус один? Язлівчик
Дунаїв
Чемеринці
Поморяни. 1.Ратуша
Поморяни. 2.Про церкву
Поморяни. 3.Про костел

Полтавщина
Полтава. Спаська церква
Диканька. Тріумфальна арка
Хомутець. Садиба Апостолів
Хорол-Вишняки
Полтавські піраміди
Іванівка

Тернопілля
Фотомандрівка. Бережани
Фотомандрівка. Скалат
Фотомандрівка. Кременець
Фотомандрівка. Микулинці
Фотомандрівка. Урмань
Біще
В'їздні знаки. Гусятин
Подорож в гусяче королівство
Скалат
Микулинці. Не тільки про пиво
Dead city Червоногруд
Буданів. Історія твердині-психушки
Устя-Зелене

Франківщина
Залуччя над Черемошем
Гвіздець. Бернардинський кляштор
10 хвилин на Бурштин

Хмельниччина
Кам'янець-Морозний

Черкаси
КриЖталь 2008
Живий камінь
КриЖталь 2009
День міста
Трипільські зорі 2009
Древляндія
Фестивальне
"Танець вогню"
КриЖталь 2010
КриЖталь 2010 (продовження)
Трипільські зорі 2010
КриЖталь 2011
КриЖталь 2011 (продовження)
КриЖталь 2012 (препост)
КриЖталь 2012
Прогулянка по дну
Будинок А.Майбороди
Будинок Щербини
Передріздвяне

Черкащина
Умань. Софіївка. Осінь.
Троїцька церква. Драбівці
Загублена церква з Драбівців
Преображенська церква. с.Кірове
Городище. Православна готика
Жаботин. Церква Успіння Богородиці
Думанці
Найекзотичніший скансен України
Пугачівка. Церква Святої Трійці
Тараща
Вербівка
«Леськівське диво» або принади заборонених атракцій
Через два роки після "заборонених атракцій"
Про хрести, дроти та дерева
Мизинівка
Файне місто Сміла
Лебедівка
Маньківщиною
Золотонощиною
Кошмак
Лівобережний Версаль
Тальне. Подорож до верболозної долини
Кам’янка. На скелястих берегах Тясмину
Мошни. "Готична" перлина Подніпров'я
До підсніжників Холодного Яру
Тальне. Мисливський палац Шувалових

Чернігівщина
Стародавня перлина Рідної землі
Густиня


Закордонням

Австрія
Один вечір у столиції Штирії

Італія
Vicenza. 1.Місто Андреа Палладіо
Vicenza. Вілла Ротонда

Норвегія
Осло. Через три тижні після трагедії
Undredal. Чарівність норвезької глибинки
Borgund stavkyrkje. Тисячоліття застигле в дереві

Франція
Tourrettes-sur-Loup – Фіалкове село на берегах Вовчої річки

Швейцарія
Передмова
Як вирішується проблема сміття в Швейцарії
Берн. Середмістя
Берн. Berner Brunnen
Берн. Munster
Берн. Довкола Ааре

Польща
Вольне Място Гданськ

Росія
Пітер для допитливих. Чесменська церква
Чесменський палац

Tags

Powered by LiveJournal.com